У Національному культурному центрі України в Москві відбулося чергове засідання молодіжної літературної студії «Когорта».
Цього разу тема зустрічі була загадковою та інтрігуючою – «22».

Саме так називається твір Ліни Костенко, який у структурально-семіотичному вимірі аналізувала керівник студії Олена Марченко.

22
Два чорні лебеді календарного білого моря
Випливають із ночі і знову кудись у ніч -
Лебедин і лебідка  лебедин і лебідка
чорні лебеді часу з лебединої пісні сторіч
потім випливуть знову з багряної дельти світанку
віковічні абсурди кричать у пелюшках "кува"!
22-го березня 22-го вересня
22-го жовтня
22 22 ( двадцять два )
чорні лебеді часу з якого вони Дунаю
де ночують вони і які вони зорі клюють
я нічого не знаю нічого нічого не знаю
буду я чи не буду через місяць вони припливуть
о які незворушні над морями вселюдської крові
випливають із ночі і знову кудись у ніч
а як глянути зблизька - дзьоби у них пурпурові
чорні лебеді часу з лебединої пісні сторіч.

                                                  Ліна Костенко

Доповідач зазначила, що у збірці "Вибране” Ліни Костенко можна знайти тексти, які звичним для читача способом моделювання дійсності протиставляють авторську розгадку коду. А тому поезія ускладнюється, тяжіє до герметичності. Письменниця відмовляється від структурних норм, до яких звик читач і пропонує свої "правила гри”. На цьому етапі з’являється проблема незбігання "тезауруса” автора і  читача. Звідси – поліінтерпретація. Виникає можливість різнопланового розшифрування текстів, варіанти встановлення істинності елементів читач має визначати відповідно до своїх смаків та інтелектуальних можливостей. В таких текстах зникає відповідність, з’являється суб’єктивна читацька інтерпретація, тотожність плану змісту і плану вираження прогресує до умовної еквівалентності. Образний світ заповнений уламками далеких від нас культур, шматками матеріальної культури. Зміст і функції цих фрагментів не підвладні мімезисові. Тому перед читачем постає проблема розгерметизації тексту з метою отримання необхідної інформації.

Олена навела приклад можливого прочитання поезії Ліни Костенко "22” з використанням методики структурально-семіотичного аналізу французького літературознавця Ролана Барта.

У ході обговорення прозвучало безліч думок, навіть більше, ніж присутніх на зустрічі.
На моє переконання, найголовніше, і найвище вміння митця – не тільки передати свою думку, свої враження, але й надихнути на роздуми, аналіз, занурення в глибини філолології, історії, філософії…

Коли людина переймається твором, «пірнає» в нього, то наче містичним чином зливається з текстом. І тоді стає не просто читачем, стороннім спостерігачем за розвитком думки автора, а й в якійсь мірі співавтором.