Субота, 13 Липня 2024, 01:29
Форма входу

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 25

Категорії розділу
Мої статті [21]
Трипільська Русь [0]
Гурт Трипільська Русь
СК СЛАВУТИЧ [2]
Спорт
Кіноклуб [0]
Літстудія КОГОРТА [0]

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Мої статті

МИТЬ ДОВЖИНОЮ В ДВІ ГОДИНИ.

МИТЬ ДОВЖИНОЮ В ДВІ ГОДИНИ.

Сьогодні в Українському Культурному Центрі, що на Арбаті, в Москві, в затишній і гостинній бібліотеці панувало таїнство Його Величності – Слова.
Дарував нам те Слово, музикою букв і звуків чарував Чернілевський Станіслав Болеславович.
Задумала те дійство і зібрала нас Клименко Ірина Василівна, давня приятелька пана Станіслава, працівник Центру.
З самого початку домашня атмосфера, задана Іриною Василівною окутала нас, захопила і понесла в чарівний світ поезії пана Чернілевського.

…. Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив'язала до небес. ….

Такі прості слова –

Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив'язала до небес. ….

А так багато нам розповіли, так далеко нас повели, в такі теплі та рідні для кожного місця, нагадали про наших матусь, про їх ручки натруджені, про наші в дитинстві маленькі босі ножки зколені та бджолами покусані…
…вказаного вірша нам пан Станіслав не читав, Він читав нам те, що ще в рукописах.
Уявіть на мить, режисера, редактора ТРК «Студія 1+1», викладача Київського національного університету театру, кіно й телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Поета, який читає власні, надзвичайно гарні вірші… це треба бачити…. Треба бачити руки Поета, рухи Поета, і навіть Слово Поета в таку мить можна побачити і відчути на дотик і запах…


А переклади поезій з Блока, Тютчева, Симонова, Тарковського набрали власного повноцінного життя.
Автор читав нам в оригіналі і в своєму перекладі, і ми всі впізнали Блоковську «Незнакомку»… та «Незнайомка» Чернілевського мала струнке тіло від Блока, але одягнена була в вишукані шати від Чернілевського.
Те незвичайне відчуття, яке видобуває сльози і щем, не покидало мене весь вечір. Я попала в полон до Слова, до майстерного Слова пана Станіслава.

Його Поезія, Його роздуми і для всіх, хто був присутній на вечорі, новий погляд на мову. Майстер Слова розібрав нам Слово на паралелі та горизонталі…. Показав мовні перехрещення та мовні спади-підйоми… я того не передам, але раджу Вам слідкувати за працями Станіслава Чернілевського, бо Він нам сказав, (на наше прохання), що таки напише працю про свої роздуми про мову, щоб ми могли долучитись до тих відкриттів та знань…
Таки добряче захопило мене сьогоднішнє дійство, тому що вечір був присвячений 290-річчю Григорія Сковороди. І ми подивились фрагмент з фільма «І знову не належу я собі», в якому Богдан Ступка читав поему Станіслава Чернілевського «Сковорода. 1753 рік». З того й почався вечір. З творчості та життя Сковороди. Але коли два таких талановитих Майстра Слова через три століття зійшлись в Культурному Центрі в Москві, то зовсім не дивно, що я не знайшла початку одного, ні кінця іншого, бо Вони переходили одни-в-одного та доповнювали-заміняли один-одного.
Час від часу наш гість питав Ірину Василівну, чи не виходить він за рамки часу, а я все дивувалась та трохи дратувалась, бо ж пройшло тілечки якихось кілька хвилин, а Він вже питає про час, виходить, що ми йому вже таки надоїли. Але пройшло не кілька хвилин, а дві години, а я й не помітила. Бо здалось, що щойно розпочався вечір.
Пройшла тільки мить… мить, довжиною в дві години.

***
Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив'язала до небес.
Весело і з ляском серед печі
Полум'я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив'язана до неба
Світанковим маминим вогнем.

***
Забула внучка в баби черевички...
Дитячим сміхом бризнувши в зело1,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.
Махнуло рученятко в бензовозі
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном —
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
1 Зело (застаріле, поетичне) — зелені дерева, кущі, трави тощо.

***
Нахлине злива. Перемочить
І валуни на шлях знесе.
Усе живе перетолочить
І позамулює усе.
Повалить картоплі в городах,
Заллє півони і щавлі.
Але, немов останній подих,
Залишить корінь у землі.
І перекотиться каміння,
І перехрускають хрусти.
Та поки є в землі коріння,
Живе захоче відрости.
І сонце спиниться в зеніті,
І пташка дзвінко закує.
Лише збагни, що в цьому світі
Нема нічого, що — «моє».
Земля, дощі, потоки, плити,
Ріка під небом зоревим —
Лише для того, щоб ділити
З усім живим, з усім живим.
Серед безладдя руйнового
Велике таїнство обнов:
І залишитись без нічого,
І починати жити знов.

Слухала, плакала, фотографувала, записувала, вночі писала, щоб ви прочитали - Катерина Марійчук.

 

Категорія: Мої статті | Додав: Iariloslav (10 Грудня 2012) | Автор: Катерина Марійчук
Переглядів: 667 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024